Українська

Хрещення
 

   Цьогоріч 25 травня в рамках празника святих Кирила та Мефодія і днів слов'янської писемності та культури в Мукачеві відзначили ювілейні 1150 років хрещення історичного Закарпаття, відомого як Карпатська Русь. У театралізованому дійстві біля пам'ятника солунським братам та в духовному концерті церковних хорів взяли участь представники православної, греко-католицької та римо-католицької конфесій.

   Ряд історичних документів свідчить, що населення історичного Закарпаття, починаючи з 863 року, прийняло візантійське християнство на сто двадцять п’ять років раніше за жителів Київської Русі, яка «охрестилася» за часів князя Володимира Київського в 988 році. Саме 1025-літній ювілей великого хрещення наприкінці травня святкувала вся Україна.
   За яких обставин і від кого отримали хрещення жителі історичного Закарпаття, дізнавався УНІКУМ.
   Перші християни в Верхньому Потиссі могли з’явитися ще в часи Римської імперії серед римських колоністів та військових пенсіонерів, які любили поселятися у гірських і важкодоступних місцинах. Звістку про християнську віру найчастіше приносили купці та посли, які відвідували Константинопіль, Фессалоніки, Венецію.
   У другій половині IХ-го століття територія історичного Закарпаття входила до складу Великої Моравії, а частково жителі Мараморощини були підданими Болгарського Царства. З політичних міркувань та з погляду на те, що латинь у Моравії люди тяжко розуміли, князь Моравський Ростислав за згодою з сусідніми слов'янськими князями, зокрема з паннонським Коцелом, запросив з Візантії (в імператора Михайла та патріарха Фотія) учителів, які могли б навчити народ християнської віри на слов’янської мови. Константинопіль, що пережив у 860 році напад таємничих русів, а потім отримав від них пропозицію місії, з радістю відгукнувся, про що Фотій згадує в своєму “Окружному посланні” в 865 році. Цю місію успішно розпочали в 863 році солунські брати Констянтин (Кирило) та Мефодій, мати яких була слов'янкою.
   Версію про те, що масове хрещення жителів історичного Закарпаття могло відбутися вже за часів правління Великоморавського князя Ростислава в 863 році, підтримує авторитетний дослідник історії християнства на Закарпатті, архімандрит Мукачівського монастиря Василій Пронін, праці якого побачили світ нещодавно в трьох томах.  І саме цю дату (863 рік) взято за основу 1150-літнього ювілею, котрий і розпочали відзначати в Мукачеві 25 травня.
   «Хрещення нашого краю могло відбутися значно раніше, ніж у Київській Русі», – визнає і кандидат історичних наук Володимир Піпаш. Це підтверджують й давні угорські джерела. Вони свідчать про те, що коли угри пройшли Верецький перевал, який мав назву «Руські Ворота», дорогою до Паннонії через наш край (кін. ІХ ст.) зустріли місцеве слов'янське населення, яке вже було християнським, писемним і володіло кирилицею. Східне християнство прийняв і перший король угрів Стефан, нині канонізований саме Константинопольською Церквою як православний святий.

Політичні наміри чи справжня потреба мати Слово Боже на слов'янській мові?
Хрещення

    Перед князем Ростиславом стояло непросте завдання. Потрібно було зберегти єдність своєї країни, захистити її від тиску з боку германців на чолі з Людовіком ІІ, правителем Східно-Франкського королівства. Він мудро здобув подвійну підтримку з боку Візантії – і політичну, і духовно-культурну.
   У 862 р. він направив послів до патріарха Фотія та візантійського імператора Михайла ІІІ, з якими уклав союз, і вже в 863 році отримав братів-учителів: майбутніх священика та єпископа.
   Здійснення цієї місії не випадково поклали на братів Кирила і Мефодія, які не тільки володіли слов'янською (для них – македонською), але й іншими тогочасними мовами, і мали  особливу лінгвістичну обдарованість. За однією з версій, шлях місіонерів (а це делегація з майже 400 людей) пролягав уздовж річок Дунаю та Тиси. І саме брати та їх учні розпочали хрестити жителів історичного Закарпаття.
    Аби укріпити нову віру у слов’ян, необхідно було перекласти Святе Письмо та інші богослужбові книги на їхню живу мову, бо латинь прості люди не розуміли. Тому в 863 р., виходячи з грецького алфавіту, розвинутої грецької граматики (можливо, частково і з єврейської), брати Кирило та Мефодій сформували таку азбуку, яка зуміла відтворити всі звуки тодішньої і теперішньої мови слов'ян, зокрема древні літери і звуки «И» та «Ы», яких і донині нема в латині. Зауважимо, що брати використали в основному «словниковий запас» місцевого населення, окрім суто церковних та богословських термінів, які зосталися в грецькій формі. Завдяки цьому ми можемо знати, на якому рівні була вже розвинута мова слов'ян без алфавіту, адже грецьких слів у перекладах Кирила і Мефодія нараховуємо декілька сотень. Це стало запорукою того, аби слов᾽янство та Русь долучилися до Християнської Візантійської Церкви, візантійської культури та розвитку власної слов'янської писемності та культури.
    Місія святих Кирила і Мефодія у Великоморавській державі тривала до 885 року – аж до смерті Мефодія. До місіонерів приєдналося багато місцевих юнаків, яких з тією ж метою направив паннонський князь Коцел. Більшість із них стали першими священиками, що служили літургії (Божі служби) в перших дерев'яних храмах історичного Закарпаття.
   Подальше поширення християнства в нашому краї пов᾽язане з іменем чеського монаха, святого Прокопія Сазавського. Його учні через гоніння були змушені залишити чеські землі і поселилися в нашому краї в найстаріших монастирях – Угольському та Грушівському. Серед 60-ти закарпатських монастирів вони й сьогодні діють, зберігаючи при богослужінні кодифіковану братами Кирилом та Мефодієм древню мову.

   Різні думки, а одна наша, істинна!

Хрещення

    Хоч існують й інші версії християнізації нашого краю, але ми назвали головні і, на наш погляд, найбільш точні. Кандидат богослов’я, отець Олександр Монич зауважує: «Щодо того, як поширювалося і як з᾽явилося християнство на Закарпатті, є кілька думок. Перша – це наша, традиційна, так звана кирило-сазавська, відповідно до якої християнство розпочалося в часи Кирило-Мефодіївської місії та народженої ними однойменної традиції (з 863 року). Тоді святі рівноапостольні брати дорогою до Моравії побували на історичному Закарпатті. Це відбулося набагато раніше, ніж звична дата – 988 рік, і ця традиція пов᾽язана також з таким святим, як Прокопій Сазавський. А наскільки ймовірним є перебування святих рівноапостольних братів Кирила і Мефодія та їх учнів на наших землях, то ця думка іноді зустрічає супротив деяких саме немісцевих дослідників. Вони твердять, що перші письмові джерела про початок християнства належать до Х-ХІ ст. Їх версія, що християнство в краї з’явилося лише в часи князя Володимира, не має логіки та документальних підтверджень».
    На користь такої пізньої версії хрещення історик Володимир Піпаш наводить ряд аргументів: «По-перше, був прийнятий східний обряд, який нібито називали «володимировим хрещенням». По-друге, християнство на Закарпатті нарекли Руською вірою, Руською Церквою, і саме через це люди почали називати себе руськими». Але руськими називали себе жителі краю ще до приходу мадярів. Однак, кожна версія має право на життя.
   Існує також версія, що до приходу угрів (кін. ІХ ст.) жителі історичного Закарпаття аж до річки Латориці належали Болгарському Царству. Ужгородський князь Лаборець був підданим болгарського царя Солана-Симеона, при якому якраз у 865 році (ІХ століття) Болгарія прийняла християнство. Версія, що ужгородський князь Лаборець міг бути «тюркського походження», немає жодних підстав. До речі, князь Лаборець перший із місцевих князів дав відсіч уграм, хоч у нерівному бою і загинув.

   Жителі історичного Закарпаття приймали християнство добровільно

   Наші предки прийняли християнство добровільно, а не “огнем і мечем”, як у Древній Русі в Новгороді. За словами отця Олександра Монича, християнська віра певний час приживалася до народу. Потрібні були роки для утвердження нової віри серед жителів нашого краю.
   З 14 віку територія історичного Закарпаття ввійшла до складу Угорщини. А в цій країні в той час уже домінував західний латинський обряд. Невдовзі він проникає у край. У Закарпатті і нині є римо-католицькі громади, що складаються в основному з словаків та угорців.
   Щодо подальшої історії християнства на цих землях, то серед видатних діячів, які сприяли розвитку православного християнства на Закарпатті, слід згадати подільського князя Федора Корятовича (XIV ст.), який займався розбудовою Мукачівського монастиря, допомагав поширенню в краї писемності, освіти та культури.
   У 1646 році 63 православні священики краю (майже з тисячі) прийняли Ужгородську унію (союз), згідно з якою в церковному служінні зберігався східний обряд і руська мова. Духовенство обиралося тільки з руських, але визнавалось верховенство Папи Римського. Це 350 років тому дало початок греко-католицькій конфесії у нашому краї. Православ'я ще зберігалося на Мараморощині до 30-х років XVIII ст. та близьких гірських населених пунктах. Відродження Православної Церкви на Закарпатті почалося в ХХ ст. і пов'язане з іменем преподобного Олексія Карпаторуського (Кабалюка) та жителями Великих Лучок та Ізи.
   Нині на Закарпатті діє близько 1700 релігійних громад 37 віросповідань. Серед них –православні, греко-католики, римо-католики, різноманітні протестантські громади. В області нараховується більше 1300 культових споруд, зокрема понад 60 монастирів. Зауважимо, що історичне Закарпаття традиційно за всі часи було відоме своєю віротерпимістю та міжнаціональним миром.
   Адже жителі Закарпаття сприймають як свої обидва ювілеї: 1150 років хрещення Закарпаття (як частини історичної Карпатської Русі) і 1025-ліття хрещення Київської Русі.
 

Дослідження провела редакція журналу УНІКУМ